|
|
|
|
"Злиття горизонт?в"
в ?нтерпретац?? мало? прози
Володимира Винниченка
Рецепц?я ранньо? творчост? Володимира Винниченка з огляду на об'?ктивн? та суб'?ктивн? причини не могла бути однозначною, емоц?йно виваженою та рац?онально осмисленою. Передус?м тому, шо постать письменника опинилася серед митц?в, яких "було грубо, безжально викинуто з пантеону нац?онально? культури", чи? "книги вилучен? з б?бл?отек, а на ?м'я було накладено ?деолог?чне табу" (1,128). З ?ншого боку, доб?га? стол?тнього юв?лею л?тературний дебют Винниченка (1902 р?к прикметний виходом у св?т "Сили ? краси"/ у наступних редакц?ях "Краси ? сили"). Психолог?чна та культоролог?чна знаков?сть числа визнача? потребу перечитування ? нового осмислення.
Вигляда? на те, що суперечка довкола першо? публ?кац?? стала сво?р?дним лейтмотивом у сприйнят? Винниченка-письменника впродовж ус??? епохи. Якщо кер?вник "Киевской старины" В.Степаненко висм?яв "нездарного письмаку", то ?.Чикаленко взяв на себе в?дпов?дальн?сть заявити:
"Та ви зна?те, що вчора прогнали надзвичайно талановитого укра?нського письменника ? Ви зна?те, що тако? реч?, яку оце тримав я в руках, у наш?й л?тератур? ще не було ?" (2,45,47).
Характерний д?алог опонента ? симпатика продовжувався у л?тературн?й критиц? не одне десятил?ття. Статистика переконливо св?дчить про значну популярн?сть Винниченка, про його авторитет як митця та публ?циста, а також про вплив на культурну ситуац?ю не лише в Укра?н?. Так задокументовано 584 публ?кац?? твор?в письменника, понад 200 переклад?в, з 1903 року побачили св?т 13 монограф?й про творч?сть Винниченка, ?нша ж л?тература, адресована феномену письменника-пол?тика чи пол?тика-письменника, заф?ксована у книгах та прес?, включно з ?ншомовними, доб?га? числа 3000. При цьму, сл?д мати на уваз?, що так вигляда? ситуац?я з? становленням "Винниченкових студ?й" на 1989 р?к (3). П?сля зняття окремих табу ?м'я Винниченка зазнало хвил? нового читання ? нового бачення. Продовжилися традиц?? уважного ф?лолог?чного анал?зу твор?в, закладен? Г.Костюком. Монограф?? М. Жулинського, О.Гн?дан ? Л.Дем'ян?всько?, В.Панченка склали основи ново? рецепц?? Винниченка.
Сьогочасне звернення до творчост? Володимира Винниченка, надто до його мало? прози, добре впису?ться у загальникове русло постколон?альних студ?й. Критика л?тератури в час? колонал?зму ? поза ним не може обминути сво?ю увагою мистецьку працю тих, котр? власним обдаруваням та естетичним кредо витворили кордонний стовп м?ж цими двома пер?одами. Винниченкова "чесн?сть з собою" живилася елл?н?стичою ?люз??ю про гармон?ю, довершену справедлив?сть, р?вновагу псих?чного та ф?зичного в природ? людини. З одного боку, це була експресивна, категорична та безапеляц?йна публ?цистика ? часом вона викликала агресивний, ба нав?ть лайливий спротив (як-от лист укра?нських студент?в Томського ун?верситету, який живив дискус?ю про ген?альн?сть Винниченка та його недоречн?сть у культур? взагал?). З ?ншого боку, художня творч?сть - наст?льки неспод?вана, неординарна ? значуща, що викликала захоплення ?. Франка, Лес? Укра?нки, ?.Св?нц?цького ? ц?лого покол?ння досл?дник?в як в Укра?н?, так ? за ?? межами. Знову ж ампл?туда рецепц?? аж надто широка:
* "Стан укра?нсько? л?тератури напередодн? Першо? св?тово? в?йни був досить безпорадний. Т?льки що замовкли нав?ки Л.Укра?нка й Коцюбинський, не залишивши по соб? спадко?мц?в. У белетристиц? стояв виразною постаттю один Винниченко, в поез?? - Олесь" (4,87)
* "Винниченко з'явився на пол? укра?нського письменства раптово, яко результат невидимо? творчост?, ? це ще раз св?дчить про невпинний розвиток нац?онально? душ?. В творах його сконцентрувалась вся сучасна Укра?на, але думка письменника виходить далеко за обр?? оф?ц?ального письменства; в?н найб?льше в?д ус?х письменник?в вв?в укра?нську ?дею в русло загальнолюдських стремл?нь, на довг? роки поновили ?деали нашого сусп?льства; в?д нього першого серед укра?нських письменник?в ми почули реч?, як? звикли чути в?д чужих, - цим в?н в?дразу поставив нашу л?тературу на один щабель з ?ншими (5,710).
* "... в?н не шукав нових шлях?в, а користувався вже протореними стежками гогол?вського стилю" (6,7).
* "... дуже популярний автор ... доби модерн?зму. Виходячи ?з заперечення народницько-побутового реал?зму сво?х попередник?в, в?н зосередив головну увагу на психолог?чно-моральних проблемах, що хвилювали ?нтел?генц?ю м?ж двома революц?ями (1905-1917)" (7,57).
* "Один ?з найпом?тн?ших представник?в занепадницько?, декадентсько? л?тератури не т?льки на Укра?н?, але й у Рос??" (8).
* "... г?дний продовжувач психолог?чно? ?нтелектуально? прози друго? половини Х?Х стол?ття, новатор, який ген?ально передбачив чимало ?з шлях?в розвитку св?тово? л?тератури" (9,93-94).
Наведен? фрагменти критично? л?тератури, зв?сно, не презентують всього спектру оц?нок письменницько? прац? Винниченка. Однак дозволяють витворити ц?нн?сн? категор??, як? св?дчать про характерн? модел? сприйняття творчост? Винниченка р?зними покол?ннями читач?в та науковц?в: 1910, 1924, 1930, 1957, 1970, 1996 роки. Таке коливання оц?нок мало м?сце у радянськ?й критиц?, д?аспорна ж публ?цистика та л?тературознавство були б?льш толерантн? та пом?ркован?. У кожному раз? сприйняття Винниченка було аж надто емоц?йним ? щораз новий досл?дник спирався на ключове поняття: новий, новаторський, модерний, нев?домий. Отож не виклика? сумн?ву думка про те, що ?з малою прозою письменника так чи ?накше пов'язувалися фактори оновлення укра?нсько? белетристики. Нав?ть сучасн? досл?дники неодностайн? у трактуванн? вартост? мало? прози. Скаж?мо у монограф?? О.Гн?дан ? Л.Дем'ян?всько? вона визначена "м?стком до осво?ння романного жанру" (9,62), а на думку В.Панченка, вже у мал?й проз? встановилася "система ц?нних ор??нтац?й", яка на ??рарх?чному р?вн? "естетичних ц?нностей" пов'язувала творч?сть Винниченка з "?вропейським художн?м досв?дом, ?нтенсивне засво?ння якого мало стати запорукою як?сного оновлення нац?онально? л?тературно? традиц??" (10,35).
Попри р?зночитання ? неоднакове поставлення акцент?в малу прозу Виниченка можна анал?зувати в контекст? л?тературно? кризи початку ХХ стол?ття, а точн?ше "тематично?" кризи. Варто погодитися ?з Грабовичем у тому, що "у л?тературн?й творчост? найпрям?ший ? найв?дом?ший вияв в?дчуття кризи - тематичний, коли в даному твор? письменник пода? не т?льки т? под??, що ?? знаменують, а й передус?м зм?ни св?тов?дчуття, злом ц?нностей ? духовност?, що ? ?? глибокою суттю" (11,35). Йдучи за виокремленими Грабовичем складовими л?тературно? кризи, можемо назвати Винниченка чи не найяскрав?шим представником ??. Поминаючи дискус?ю про факт присутност? кризи в л?тератур? (генетично терм?н походить в?д грецького ? означа? "перетинати", "переломний момент"), в?дзначимо те, що мала проза вт?лю? як жанровий, так ? психолог?чний вим?ри цього явища. Сам автор, усв?домлюючи св?й вих?д за меж? канон?чного жанру опов?дання або новелли, пода? у п?дзаголовку сво?х твор?в певне доовнення, уточнення: "з натури", "нарис", "лист", "казка", "еск?з" тощо. До жанрових модиф?кац?й додаються власне тематичн?, бо ж п?ддаються ч?ткому визначенню головн? теми, ц?кав? для письменника: "мистецтво, ?ндив?д, громада, чесн?сть з собою, образ ново?